Біографія Івана Карпенка-Карого

Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім "Карпенко-Карий" поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»).

Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.

Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше - канцеляристом міської управи.

1864 - на службі в повітовому суді.

1865 - переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 - одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник - відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Яко посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей^[1].

1881 - втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.^[1]

1883 - в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

1883 - одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 - заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886—1887 - опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

Один з останніх фотопортретів

1886 - у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 - отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 - з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата - Панаса Саксаганського.

1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 - склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 - написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900—1904 - створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 - захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.